
У кювезах ворушаться крихітні тільця. Риси обличчя годі розгледіти – настільки мініатюрні. Читаю на бірці: «Вага – «800 грамів», «900»...
Ці крихітки народилися недоношеними, з важкими вадами, ще донедавна – несумісними з життям.
Завідуючий хірургічним відділенням Львівської міської дитячої клінічної лікарні Галина Курило оглядає дитину. «Хлопчик, – каже. – Народився з недорозвинутим кишківником. Зробили реконструкцію. Йде на поправку». Рука хірурга – легка мов пір’їнка – торкається немовляти. Хлопчина незадоволений вторгненням в інкубатор – починає рюмсати. Плач схожий на писк – ледь чутний...
Українських центрів, повністю укомплектованих сучасною апаратурою, які виходжують недоношених малят з хірургічною патологією, можна перелічити на пальцях однієї руки. Відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених у Львівській міській дитячій клінічній лікарні відкрили у 2007-му (хоча розпочали свою діяльність ще в 1999 році). ІІ хірургічне, де виходжують малюків з хірургічною патологією, – 2 роки тому.
Завідувач відділення інтенсивної терапії Володимир Чуйко працює з Галиною Курило пліч-о-пліч. «Не буде результату, якщо післяопераційний догляд залишатиме бажати кращого», - каже Галина Василівна. «Дитину не врятуєш, якщо хірург схибить, – консервативними методами біді не зарадиш», - додає Володимир Олександрович. З медперсоналом лікарям пощастило: медсестри стоять на варті біля кожного малюка, санітарки полірують підлогу. Не зафіксовано жодного випадку інфікування внутрішньолікарняною інфекцією. Діткам достатньо пройти один-два курси антибіотиків... Галина Курило дістає бахіли. Володимир Чуйко – халат. Одягаю. Лікарі влаштовують «ескурсію» палатами. У кожній – по 3-5 немовлят. Поруч – медсестри. Міняють памперси, слідкують за температурним режимом і графіком прийому ліків. Підходжу ближче, зазираю в інкубатори. Ці діти мали ще розвиватись в утробі матері – настільки крихітні. Дивуюся, як можуть самостійно дихати, – легені завбільшки з мініатюрну долоньку.
«Діагноз хлопчика – діафрагмальна кила, - показує знімки Володимир Чуйко. – Кишківник розвивається на місці однієї легені... Кілька років тому такі діти рідко виживали. Зараз – успішно їх виходжуємо. Маленький організм на диво міцний – коли кишківник пересувається у черевну порожнину, легені розправляються»...
Лікарі пам’ятають усіх своїх пацієнтів. Фотографують до операції і після. Після виписки батьки надсилають знімки дітей – різниця разюча. «Якщо малюк народився з вадами, їх вчасно діагностували, провели оперативне втручання – ніхто пізніше й не дізнається, що дитинка мала проблеми зі здоров’ям», - переконує Галина Курило. Дедалі більше дітлахів народжуються з аномаліями кишківника, анального отвору і зовнішніх статевих органів. Реконструкція проходить у кілька етапів. Аби не залишилось шрамів, хірурги використовують малоінвазивні технології. У Львівській міській дитячій клінічній лікарні фахівці працюють на надсучасному ендоскопічному обладнанні, що адаптований до проведення операцій на дітях вагою два кілограми і менше. Найближчі аналоги можна знайти лише у провідних європейських центрах.
Галина Василівна показує інструменти: «Голкотримач коштує 2,5 тисячі гривень. А ще ж потрібні недешеві голки, шовний матеріал»... «З батьків не вимагаєте оплати?», – запитую. «Ні, кошти надходять з міської казни. Але тепер сидимо три місяці без бюджету. Доводиться залучати спонсорів. Та й батьки змушені тратитись. Особливо важко молодим сім’ям».
Кишківник недоношеного маляти – розміром зі стержень кулькової ручки. Щоб провести реконструкцію, треба володіти ювелірною майстерністю. Операція зазвичай триває годину. Іноді затягується до трьох – залежно від вади.
«Немає двох дітей з однаковими патологіями, - додає Володимир Чуйко. – Кожне маля потребує індивідуального підходу, індивідуальної хірургічної тактики».
Робочий день лікаря триває з 9:00 до 21:00. Галина Курило зізнаєтся: батьки часто телефонують їй вночі. Навчилась спати як пожежник.
Столи лікарів – завалені книгами. Постійно вчаться, стажуються за кордоном, беруть участь в міжнародних конференціях – Варшава, Вроцлав, Відень. От тільки фондів, які б фінансували освітні поїздки медперсоналу, наразі немає. «Кожні
2 роки щось змінюється. Зазіваєшся – можеш виходити на пенсію, - зауважує Галина Василівна. – Привозять нове обладнання – одразу вчишся на ньому працювати».
«Вдається врятувати всіх немовлят?», – запитую. «Є вади, несумісні з життям, - констатує Галина Курило. – Цього року прооперували понад 80 новонароджених. 78 з них вижило. Шанси є навіть у тих діток, які важать 640-670 грамів!». «Дива трапляються?». «Дива бігають цими коридорами, – всміхається лікар. – Наші пацієнти ростуть як на дріжджах. Мине рік-два – не можеш надивуватися. Невже це той малюк, який заледве не помер? Батьки не забувають нас, приходять».
За три роки міське управління профінансувало відділення п’ятьма мільйонами гривень. Ремонт, апарат штучної вентиляції легенів, який коштує $35-40 тис. лапароскопічні стійки, кондиціонери з бактерицидними фільтрами... На лікування одного пацієнта лікарня виділяє 10 тисяч гривень. Малюки лежать по 2-3 місяці – допоки не наберуть ваги. Вартість однієї ампули, яка розкриває легені дитини, – 6-7 тис. гривень. Ввести препарат потрібно негайно. Важко уявити, як батьки, маючи у запасі 2-3 години, зібрали б таку суму.
У злагодженій команді – 80 працівників. Чергують 3 бригади. Коли в якомусь пологовому будинку народжується недоношене маля, бригада чекає, аби негайно відвезти дитину у відділення інтенсивної терапії. Немовля не розлучають з мамою – коли стан новонародженого стабілізується, його переводять у палату. Перебування матері – безкоштовне. Як зізнається головний лікар клінічної лікарні Дмитро Квіт, «для Заходу – нечувана розкіш. За кордоном матері оплачують готельні послуги: харчування, постіль, відвідування туалету».
На фото: Галина Курило
Джерело: Високий Замок - інтернет версія.